Скорпіони

Чорний скорпіон  Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Підтип: Хеліцерові (Chelicerata)
Клас: Павукоподібні (Arachnida)
Ряд: Скорпіони Scorpiones


Скорпіони мають розчленоване на головогруди і черевце тіло. Черевце членисте і складається з двох відділів: широкого переднього і довгого вузького заднього, який часто неправильно називають «хвостом». Остання частина черевця здута і має гострий, кігтеподібний шип — жало; всередині цієї частини є дві отруйні залози, що відкриваються двома отворами на кінці жала. Здобич скорпіон убиває уколом жала, перегинаючи при цьому «хвоста» через спину до жертви, яку утримує педипальпами.

Скорпіони — живородящі. Самка народжує кілька десятків розвинених особин, які певний час сидять на спині матері. Статевої зрілості скорпіони досягають у віці 4 — 5 років.

Скорпіони, які належать до кількох видів, живуть на півдні Криму, на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Закавказзі, Середній Азії. Весь день скорпіони ховаються під камінням, у земляних нірках, під корою, в тріщинах скель і глинобитних стінах будівель, між дровами і можуть проникати в житло. Вночі виходять на полювання. Живляться комахами, павуками то­що. Укуси скорпіонів, які живуть у нашій зоні, для людини, як правило, не смертельні, але викликають сильний біль, напухання кінцівок, гарячковий стан, сонливість тощо. Як специфічний засіб проти укусів використовують антитоксичну протискорпіонну сироватку.

Укуси великих тропічних видів (наприклад, африканського скорпіона, що близько 17 см завдовжки) можуть призводити іноді до смерті.

                                      Ставкова жаба

Найменший ризик (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація

Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Земноводні (Amphibia)
Ряд: Хвостаті (Caudata)
Родина: Жаби (Ranidae)
Рід: Rana
Вид: Ставкова жаба

Біноміальна назва
Rana lessonae
Camerano, 1882


Посилання
NCBI: 45623
Віківиди: Rana lessonae



Ставкова жаба (Rana lessonae) — вид жаб роду Rana, поширена в Європі. Попри відносно велику чисельність, вид охороняється через втрату місць мешкання та забруднення води нітратними добривами з полів. Інша назва — жаба зелена.

Раніше вважалося, що ставкова жаба є підвидом їстівної жаби Р. esculentus (Р. esculentus lessonae), і остання трапляється в межах більшої частини України, а Р. esculentus esculentus живе у пониззі Дунаю та на Закарпатті.

Наступні дослідження, включно з експериментальними даними підтвердили видову самостійність ставкової жаби, яка разом з озерною жабою є одним з батьківських видів таксону гібридогенного походження Р. esculentus, і всі вони входять до роду Pelophylax. У зв'язку з цим чимало матеріалів з морфології та біології зелених жаб, опублікованих раніше, потребують урахування цих обставин, оскільки викладені у них відомості можуть стосуватися цього комплексу в цілому, тобто Р. ridibundus, Р. lessonae і Р. esculentus.

За сучасними уявленнями Р. lessonae вважається монотиповим видом. Її відділення від спільного з озерною жабою предка, судячи з даних імунологічного дослідження, відбулося близько 12 млн. років тому.
Поширена від західної частини Франції до Поволжжя на сході (переходить на лівий берег Волги). Північна межа у Західній Європі проходить через Голландію, південну Швецію, далі через північний захід Росії (Ленінградська, Новгородська обл.), Башкирію та Татарстан. Інтродукована у південній Норвегії. На основі історичних записів, музейних експонатів та сучасних зоогеографічних досліджень робиться припущення, що Р. lessonae є аборигенним видом Великої Британії.

На півдні межа почасти збігається з лісовою (та лісостеповою) зоною і обмежена північчю Італії, північними передгір'ями Альп та Балканами, північчю Румунії, центрально-південними регіонами України.

В Україні відома з нижнього плейстоцену-голоцену середньої течії р. Дніпра.

Ставкова жаба водиться на більшій частині України, поширення на півдні пов'язане з межею лісостепової зони. Перебування цих амфібій у степовій частині України, зумовлено, найвірогідніше, наявністю інтразональних форм ландшафту (дельта Дунаю, гирло Дніпра). В межах України висотний розподіл (Карпати) обмежений рівнем до 600 м, але в інших ділянках ареалу ставкову жабу в Західній Європі інколи знаходили на висоті до 1550 м.

Населяє стоячі водойми: озера, стави, болота, калюжі та канави з рясною трав'янистою рослинністю. Іноді може зустрічатися у вологих лісах досить далеко від водойм.

                                             Качки

Качки — поширена назва багатьох видів птахів родини качкових. Це позатаксономічна група птахів. До качок відносяться галагази, черні (нирки), річкові качки, мускусні качки, крехи та інші. Все це птахи середніх або невеликих розмірів з короткою шиєю і цівкою, покритою спереду поперечними щитками. Забарвлення оперення різноманітне, у багатьох видів на крилі є особливе "дзеркальце". Для ряду видів, особливо північних, характерний різко виражений в період розмноження статевий диморфізм, що виявляється найчастіше в різному забарвленні оперення самця і самки. У більшості видів линяння відбувається двічі на рік; літнє — повне, осіннє — часткове. Часто для самців качок використовується окремий термін — селезень.Великим поціновувачем та розвідником качок є Олег Анатолієвич Щербина,який скромно проживає із сім'єю качечок на вулиці Садова,48(місто проживання та країну не можна розголошувати,це секретна інформація). http://vk.com/id16658301 (посилання на його сторінку). Також він любить вигляд свіжої крові,тому ріже собі вени качиними дзьобами.

Поширені качки по всьому світу. Деякі види, переважно в помірних і арктичних широтах Північної півкулі, перелітні, тоді як інші, особливо в тропіках, ні. Деякі качки, особливо в Австралії, де кількість опадів непостійна, шукають тимчасові озера і накопичувачі, які формуються після дощу.

                                                Акули

Carcharhinus amblyrhynchos

Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)

Клас: Хрящові риби (Chondrichthyes)
Підклас: Пластинозяброві (Elasmobranchii)
Надряд: Selachimorpha

Ряди
Carcharhiniformes
Heterodontiformes
Hexanchiformes
Lamniformes
Orectolobiformes
Pristiophoriformes
Squaliformes
Squatiniformes
† Symmoriida
† Cladoselachiformes
† Xenacanthida(Xenacantiformes)
† Iniopterygia
† Eugeneodontida
† Hybodontiformes

Посилання
Вікісховище: Selachimorpha
EOL: 32134445
ITIS: 159787
NCBI: 119203
Віківиди: Selachimorpha



Аку́ли (Selachimorpha) — надряд хрящових риб, переважно пелагічних.

Слово «акула» походить від давньоісландського «hákall». Найдавніші представники існували близько 420 — 450 млн років тому. Дотепер відомо більше 450 видів акул: від глибоководної Etmopterus perryi, завдовжки лише 17 сантиметрів, до китової акули (Rhincodon typus) — найбільшої риби (її довжина досягає 20, іноді і більше метрів). Представники надряду широко розповсюджені в морях і океанах, від поверхні до глибини більше 2000 метрів. В основному мешкають в морській воді, але деякі види здатні жити також і в прісній. Більшість акул відносяться до так званих справжніх хижаків, але три види (китова, гігантська і великорота акули) — фільтратори, що живляться планктоном, кальмарами і дрібними рибами.Включає 8 рядів, 20 родин і близько 450 видів. Сучасні акули об'єднані в 3 групи:
давні акули (Hexanchoidei),
рогаті акули (Heterodontoidei),
справжні акули (Selachoidei) — найчисленніші: блакитна акула, або акула-людоїд (Prionace glauca), акула-молот звичайна (Sphyrna zygaena), оселедцьова акула (Lamna nasus), акула-лисиця (Alopias vulpes), катран звичайний (Squalus acanthias) та інші.

Викопні акули (включаючи вимерлих кладоселахій) відомі починаючи з верхнього девону.
Надряд акули об'єднує хрящових риб з обтічним видовженим тілом. За розмірами акули бувають від 20-30 см (так звані катранові та кунячі акули) до 20 м завдовжки та масою до 14-20 тонн. Такі велетні (велетенська та китова акули), проте, живляться тільки планктоном та дрібною рибою.

Тіло здебільшого торпедовидне, спинних плавців 1—2, добре розвинений хвостовий плавець з більшою верхньою лопаттю. У самців черевні плавці видозмінені на парувальні органи — птеригоподії.

Рот на нижній стороні голови у вигляді поперечної щілини. В щелепах кілька рядів зубів. Втрачені зуби замінюються новими з глибше розміщеного ряду. З кожного боку голови відкривається 5, рідше 6—7 зябрових щілин.

Шкіра вкрита лусками, які занурені в її товщу, а назовні виступає лише спрямований назад виріст луски — зубчик. Подібну будову мають і зуби акул, які виникли з лусок.

                                              Кролик

Кріль європейський
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)

Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Зайцеподібні (Lagomorpha)
Родина: Зайцеві (Leporidae)
Рід: Кріль (Oryctolagus)





Не варто плутати з родом ракоподібних Криль.

Кріль (Oryctolagus) — рід гризунів з ряду зайцеподібні. Інколи кролями називають всіх дрібних представників родини зайцевих (див. кролі).

                                             Заєць

Заєць сірий (Lepus europaeus)

Охоронний статус
статус 3 млн.
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Савці (Mammalia)
Ряд: Зайцеподібні (Lagomorpha)
Родина: Зайцеві (Leporidae)

Рід: Заєць (Lepus)
Linnaeus, 1758

Біноміальна назва
Lepus
Підроди / види
Див. текст

Посилання
ITIS: 180111
NCBI: 9980
Віківиди: Lepus



За́єць (Lepus) — рід ссавців родини зайцевих (або зайців, Leporidae). Рід містить близько 30 видів, поширених у всьому світі, окрім Австралії. Відрізняються довгими вухами, коротким піднятим хвостом, недорозвиненими ключицями, довгими задніми ногами, завдяки чому рухаються стрибками. Зайці дуже швидко бігають: заєць-русак може досягати швидкості 70 км/год.

Зайці живуть поодинці або парами. На відміну від кроликів, зайці не риють нір, а споруджують гнізда в невеликих ямках. Зайченята народжуються розвиненими, з хутром і розплющеними очима, і мати залишається з ними всього 5-6 днів, а потім лише іноді відвідує їх, через що багато зайченят гине від ворогів. Зір зайців слабкий, нюх добрий, слух чудовий; беззахисність стосовно численних ворогів (людина, хижі ссавці і птахи) робить їх украй боязливими; проте, переконавшись у своїй безпеці, зайці стають іноді украй зухвалими.

Навесні самці запекло змагаються за самок: встають на задні лапи і б'ють один одного передніми. При цьому вони сміливішають, і тоді їх часто можна побачити.

                                     Вовк

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: песовиді (Caniformia)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Пес (Canis)
Вид: Вовк звичайний

Біноміальна назва
Canis lupus
Linnaeus, 1758

Ареал: зеленим - сучасний; червоним - історичний.


Посилання
ITIS: 180596
МСОП: 3746
NCBI: 9612
Віківиди: Canis lupus



Вовк, вовк звичайний (Canis lupus L.) — хижий ссавець з роду пес (Canis) родини псових (Canidae), що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основу харчування вовків складають копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, сарни, дикі свині, свійські вівці, корови, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози. Також відомий як сірий вовк, сірко, або дикий собака або дикий пес.Зовнішній вигляд вовка свідчить про його міць та пристосування до тривалого бігу при переслідуванні своїх жертв. Дорослий вовк зазвичай крупніший за вівчарку: довжина тіла в середньому 105—160 см, хвоста — 35—50 см. Висота в плечах 80—85 см (до 1 метра). Маса звичайно 32—50 кг. В літературі згадуються вовки вагою, начебто, до 90 кг; але серед багатьох сотень точно зважених вовків з Євразії та Північої Америки маса жодного не перевищувала 79 кг, а таких нараховувалось 3 чи 4 особини.

Забарвлення та розміри вовків піддаються сильній індивідуальній та географічній мінливості. Тільки на території Євразії нараховується 10—15 підвидів, і десь стільки ж в Північній Америці. Найкрупніші вовки трапляються в крайній півночі ареалу, в лісотундровій та тундровій зонах, найменші — на півдні. Перші забарвлені в дуже світлі тони, а взимку практично зовсім біліють. В лісовій зоні мешкають вовки найбільш інтенсивно забарвлених підвидів, тоді як на півдні, в пустелях, їх змінюють тварини тьмяно-жовтого кольору.Вовк розповсюджений досить широко. Він трапляється на Піренейському півострові, в Італії, скандинавських країнах, в країнах Балканського півострова, Румунії, і далі — практично в усій північній та центральній Євразії аж до Чукотського півострову; але в багатьох частинах ареалу є досить рідкісним. В історичні часи вовк мешкав в Японії, та був там знищений. На північноамериканському континенті сучасна південна межа ареалу вовка приблизно збігається із кордоном США та Канади (див. карту).

В Україні вовк трапляється на всій території за виключенням Кримського півострову, але більш-менш звичайним є тільки в лісовій зоні та в Карпатах.