Зубр

           
Підродина: Bovinae
Рід: Бізон (Bison)
Вид: Зубр

Біноміальна назва
Bison bonasus
(Linnaeus, 1758)


Посилання
Вікісховище: Bison bonasus
Вікісховище: Bison bonasus
ITIS: 183836
МСОП: 2814
NCBI: 9902
Віківиди: Bison bonasus



Бізон європейський, або Зубр (Bison bonasus) — європейський вид роду бізонів (Bison) родини бикових (Bovidae).Близький до бізона американського, з яким входить до одного роду. Обидва види можуть без обмежень схрещуватися, з цієї причини їх іноді розглядають як один вид.
Зубр це великий і могутній бик. Його біловезький підвид вважається найбільшим серед усього роду Bison. Хоча заради справедливості слід відмітити, що це стосується старих замірів XIX і першої половини та середини ХХ століття, а сучасні зубри дещо здрібнішали й поступаються за розмірами як своїм предкам (і їх опудалам) так і сучасним американським лісовим бізонам (підвид американських бізонів). Вага сучасних дорослих самців біловезького підвиду досягає 850 кілограмів, кавказького 700 . Довжина тулуба 3 метри чи навіть більше, висота в плечах від 1,6 до 2 метрів. Як вже вказувалося, сучасні зубри дещо здрібніли, а дані про звичний для них ріст в 2 метри і вагу до тонни, що зустрічаються в енциклопедіях та довідниках, ґрунтуються на обмірах тварин в першій половині-середині ХХ століття.

Передня частина тіла в зубра значно краще розвинута — вона значно масивніша, вища та ширша задньої, загривок та перед спини видається горбом. Живіт підібраний і не провисає. Голова тварини масивна, вкорочена з широким опуклим лобом, нахилена донизу. Роги в зубра невеликі та чорні, округлі, опуклі направлені вигином назовні (в сторони), а кінчиками доверху. Вуха короткі й широкі густо зарослі шерстю. Очі маленькі й широко розставлені. Шия могутня, товста, без характерного для багатьох биків відвислого підгрудку. Ноги в зубра сильні, товсті, причому передні значно коротші задніх. Копита великі, опуклі, є також маленькі бокові копитця які не досягають землі (рудименти). Хвіст в зубрів досить короткий з густою волосяною китицею на кінчику.

Не враховуючи рогів та копит цілісінький зубр вкритий густою шерстю і лише середина верхньої губи та передній край ніздрів голі. Спереду тулуба та на грудях шерсть довга і схожа на гриву, а на горлі та підборідді на бороду. Голова та лоб вкриті кучерявою шерстю. Ззаду шерсть коротка, що особливо кидається у вічі в порівнянні з довгою шерстю спереду, тож часом складається помилкове враження ніби задня частина в зубра гола, але це не так — як вказувалося вище уся шкіра в зубра вкрита шерстю.

Корови менші за биків на зріст, мають тонші та гладкіші роги. Шерсть на голові та шиї, а також борода менші ніж в самців. Зубренята відрізняються від домашніх телят великими головами, високим горбатим загривком та бородою яка звішується з нижньої частини мордочки. Шерсть в молодих зубрів коротша ніж в дорослих.

Літнє забарвлення зубра каштаново-буре. Голова помітно темніша за тулуб. Борода чорна, грива світло-каштанова. Зимове забарвлення темніше, окрім того зимова шерсть довша, густіша та кучерявіша за літню. Хвіст взимку також волохатіший.

Весняна линька відбувається у середині травня-червні, причому до червня стара шерсть вилазить настільки, що зубри здалеку здаються голими. У вересні шерсть коротка але підшерсток такий густий, що через нього вже не видно шкіру. До зими шерсть видовжується, особливо в передній частині тіла й на головах у самців. Шерсть на холці зубрів стирчить уверх через що тварини здаються ще вищими.

Наявність зубрів у певній місцевості можна з’ясувати за їх слідами та посліду, а також за об’їденою папороттю. Ні в східноєвропейських лісах ні на Кавказі зараз немає інших тварин які б їли папороть. Послід зубрів дуже схожий на коров’ячий.

Був поширений у давнину в лісах Європи, в Україні зник в XVI — XVII ст. За «Червоною книгою України» (2009)[1], «Історичний ареал виду від Піренеїв для Зх. Сибіру, Англія і пд. Скандинавія.

Зубр завдяки розмірам був дуже зручним та вигідним об’єктом полювання тож наприкінці XIX на початку ХХ століття вціліло лише дві природні популяції — у Біловезькій пущі та на Північному Кавказі у верхів’ях річок Лаби та Білої. В Біловезькій пущі наприкінці XIX століття жило до 1700 голів — з одного боку тварин охороняли з іншого регулярно влаштовували царські полювання. Саме з мисливською метою в той час зубрів привезли також до Криму та в Ґатчини. Активне полювання зменшило біловезьку популяцію до 737 особин в 1914 році. Війна та пов’язане з нею браконьєрство призвели до катастрофічного скорочення поголів’я. В 1917 році в Пущі залишилося тільки 168 зубрів, а в 1918 лише 76. Частину тварин було вивезено до Німеччини. В лютому 1919 року був вбитий останній вільний біловезький зубр. Приблизно в той же час загинули невеликі популяції в Криму та Ґатчині. Внаслідок громадянської війни припинилася охорона зубрів і на Кавказі. Бракон’єри винищили основну популяцію до 1924 року, в 1926 році бачили останніх особин. Кавказький підвид зубра було знищено.

Така велика та гарна тварина як зубр привертала до себе увагу, то ж з’явилася ідея відродити цих тварин. У 1923 році виникло Міжнародне товариство з охорони зубра. Було проведено облік усіх зубрів що позалишалися ще в зоопарках світу — було знайдено 53 особини. До 1938 року чисельність зубрів збільшилася до 97 — 43 биків та 54 корів, причому лише один зубр був народжений на волі ще в 1913 році у Біловежській Пущі. Зубр став одним з перших видів який зберігся у зоопарках після винищення в природі. Великого удару по зубрах завдала Друга світова війна, коли загинуло біля половини всього стада і лише по її закінченню кількість зубрів почала поступово зростати. Спершу зубрів випустили на волю у Біловезькій Пущі як в польській так і в білоруській (тоді ще радянській) її частині. Пізніше в міру збільшення поголів’я зубрів випустили і в інших місцевостях. В цілому можна сказати, що біловезький підвид зубра було врятовано.

По-іншому склалася доля кавказького підвиду. Чистокровних кавказьких зубрів після винищення природної популяції не збереглося. Щоправда в деяких зоопарках були тварини з домішкою крові кавказького зубра — гібриди з біловезькими зубрами чи американськими бізонами. В 1940 році розпочалася робота з відновлення кавказького зубра методом племінної роботи та селекції завдяки поглинальному схрещуванню. Тварини загинули під час Другої світової війни, тож первісний підвид кавказького зубра було втрачено. Однак в другій половині ХХ століття було вирішено відновити кавказьку популяцію — було створене стадо з зубрів та зубробізонів яких випустили в деякі заповідники на Північному Кавказі. Як не дивно, але з часом, буквально за кілька поколінь ці тварини, в яких практично не було крові кавказьких зубрів почали дуже сильно нагадувати підвид який тут колись жив. Вони помітно змінилися морфологічно, ще більше змінилася їх поведінка. Тому хоч за походження популяція сучасних кавказьких зубрів не є спадкоємицею історичної, але морфологічно та поведінково схожа на неї.

В Україні на початок 1990-х рр. утримувалися 10 популяцій у Волинський, Київській, Чернігівській, Сумській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Вінницькій обл.». Хоча вид має статус «Зниклий у природі», за тим же виданням виходить, що « Зараз зубр зберігся скрізь, крім Чернігівської обл.».

Популяція була відтворена на основі тварин, які збереглися на першу половину ХХ ст. у зоологічних парках і приватних угіддях. В Україні вид розселяють, починаючи з 1965 р. 1988 р. в Україні на волі налічувалося близько 440 особин: у Волинській, Київській, Чернігівській, Сумській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Вінницькій обл.

Перебуває в лісах з вирубками, луками та болотами. Тримається невеликими стадами — до 50 особин.