Кінь

Тип: Хордові (Chordata)                                                  
Підтип: Черепні (Craniata)                                                  
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Непарнокопитні (Perissodactyla)
Родина: Коневі (Equidae)
Рід: Кінь (Equus)
Вид: Кінь дикий (Equus ferus)
Підвид: Кінь свійський (E. f. caballus)
(Linnaeus, 1758)


Кі́нь сві́йський (Equus ferus caballus або Equus caballus) — підвид ссавців виду кінь дикий роду кінь (Equus) родини Коневих (Equidae) ряду Конеподібних (Equiformes), або непарнопалих (Perissodactyla). Поширений на всіх континентах, крім Антарктиди, в більшості країн світу.  Найдавніші археологічні знахідки одомашнення коня знаходяться на території України та Казахстану і датуються періодом 3500-4000 р. до н. е.[1][2] Від 3000 року до н. е. кінь був остаточно одомашнений і до кінця 2000 року до н. е. остаточно розповсюдився по всій території ЄвропиКоні з особливою повнотою вивчені завдяки розкопкам у третинних відкладеннях Америки. Протягом цього періоду Америка була населена різноманітними ссавцями, схожими на коня, але всі вони вимерли до відкриття Америки європейцями. Первісні, ще не знайдені прабатьки коней, за Маршем, мали по 5 пальців на передніх і задніх ногах. Найдавніший відомий прародич коня, Eohippus з нижнього еоцену, був завбільшки з лисицю і мав на передніх ногах по 4 добре розвинених пальці і ​​зачатки п'ятого, на задніх — по 3. Вище в еоцені знаходяться залишки Orohippus такої ж величини, але з 4 пальцями на передніх ногах і 3 на задніх. У верхньому еоцені зустрічається Epihippus з такими ж ногами, але відрізняється за зубами. На кордоні міоцену знайдений Mesohippus, величиною з вівцю, з 3 розвиненими і 1 зародковим пальцем на передніх і 3 на задніх ногах, трохи вище Miohippus, або Anchitherium, у якого грифельна кісточка 5-го, або зовнішнього, пальця зменшилася до короткого зачатка. У пліоцені знайдені численні рештки Protohippus, або Hipparion, завбільшки з осла, з 3 пальцями на передніх і задніх ногах, а ще вище, в пліоцені, з'являється близький родич сучасного коня, рід Pliohippus з 1 розвиненим пальцем, а ще вище — справжні коні (Equus), завбільшки з сучасних, які і закінчують цю серію.

Викопні рештки форм, які вважаються предками коня, або належали до близьких до них бічних філогенетичних гілок (так деякі дослідники розглядають гіппаріона), відомі і в інших частинах світу.

Досить часто у домашніх коней зустрічаються відхилення, що наближають їх до диких представників родини. Найчастіше ці відхилення, що розглядаються як атавізм (тобто повернення до ознак предків), стосуються кольору шерсті; сюди відноситься, наприклад, поява темної смуги уздовж спини у коней світлої масті, іноді з кількома смугами на плечах. Деякі вважають за атавістичне явище і масть в яблуках, розглядаючи крапки як залишки смугастості. Зустрічаються зрідка різкіші і більш вражаючі випадки атавізму — саме полідікталізм, тобто поява 1 або більше зайвих пальців; за Маршем, найчастіше зустрічається 2-й (внутрішній) палець з цілком розвиненими п'ястно або плеснових кістками, цілком розвиненими суглобами пальця і ​​копитом, яке, однак, рідко торкається землі. У випадку розвитку 2 зайвих пальців з боків середнього, нога набуває схожості з ногою гіппаріона.
Наскільки відомо, в окремих регіонах коні зустрічається у дикому стані. Домашні коні поширені у всіх країнах у вигляді величезної кількості порід, які сильно розрізняються по величині, формі голови, кольору тощо. Деякі породи свійських коней місцями здичавіли. У Європі дикі або здичавілі коні — тарпани — водилися ще в першій половині минулого століття. Здичавілих коней зустрічав також Пржевальський в провінції Гань-су.

 Коні з дивовижною легкістю, при хоч трохи сприятливих умовах повертаються у дикий стан і починають вести спосіб життя, який нічим не відрізняється від способу життя диких представників родини. Здичавілих коней пампасів Південної Америки називають цимаронами. У Парагваї здичавілі коні не водяться. Причиною цьому за припущенням, є вид мухи, яка відкладає яйця у незагоєний пуп новонароджених лошат, від чого останні гинуть; свійські ж коні живуть у напівдикому стані (мустанги), великими табунами, що складаються з маленьких груп (1 жеребець і 12-18 кобил). Здичавілі коні населяють далі на північ Льянос. Менші за розміром коні живуть у Мексиці і на Фолклендських островах (тут коні під впливом суворішого клімату набули менших розмірів).
Масть коня — це пігментація волосяного покриву, шкіри і очей. Є однією з основних індивідуальних ознак тварини. Як і пігментація у кішок і собак, масть у коней є не простим забарвленням, а певним поєднанням кольорів, тип розподілу пігментів, що має генетичну основу. Якщо коні мають однаковий колір шерсті, але різний колір шкіри і очей, або ж однаковий колір шерсті на тулубі, але різний на гриві і хвості, то масть їх може бути різною. Водночас, відтінки однієї і тієї ж масті можуть сильно варіювати: наприклад, шерсть ясно-буланого коня має палевий або піщаний колір, хоча найтемніші відтінки буланої масті можуть наближатися до темно-бурого і навіть чорного кольорів.