Вівцебик

                                                
Клас: Ссавці                                                
Інфраклас: Плацентарні
Ряд: Парнокопитні
Підряд: Жуйні
Родина: Порожнисторогі
Підродина: Козлові
Рід: Вівцебики
Вид: Вівцебик

Біноміальна назва
Ovibos moschatus
(Zimmermann, 1780)


Посилання
ITIS: 180708
NCBI: 37176
Віківиди: Ovibos moschatus



Вівцеби́к, або мускусний бик (Ovibos moschatus), — єдиний сучасний представник роду Ovibos з родини бикові (Bovidae).
довжина тіла: 1,8-2,5 м;
довжина хвоста: 7-10 см;
висота в холці: до 1,4 м;
маса: 200-400 кг;
розмах рогів: до 70 см;
швидкість: до 60 км/год;
статева зрілість: 2 роки;
вагітність: 9 місяців;
кількість телят: 1 теля.

Самиці вівцебика помітно менші: довжина тіла становить до 1,95 м, висота — до1,15 м.

Хутро складається з довгого (до 90 см) зовнішнього і короткого, хвилястого внутрішнього, що добре захищає від морозу.

Кожен ріг вівцебика може сягати 61-67 см довжини і є спрямований донизу і вперед. В корів роги розвинені значно слабше. Їх поверхня є гладкою, без жодних борозенок чи щорічних приростів.

Під час шлюбного періоду вівцебики виділяють речовину з сильним запахом, яка, проте, не є мускусом; тому, поширена в народі, назва “мускусний бик” не є правильною.

Ареалом поширення даного виду є арктичні регіони Північної Америки, від Аляски, через усю Канаду аж до Ґренландії. Під час останнього льодовикового періоду заселяли Азію, Північну Америку і Європу; посеред іншого і середню частину Норвегії, де, на сьогоднішній день, проведено акліматизацію вівцебиків і кількадесят особин проживає в комуні Довре.

Спроби заселення вівцебика проводяться також на Шпіцберґені, на острові Нунівак, на півострові Таймир і на острові Врангеля. На Алясці, в Канаді і Норвегії ведуться спроби одомашнення даного виду.

Вівцебики надають перевагу сухим територіям арктичної тундри, оскільки є дуже чутливими до вологості — в вологих середовищах швидко починають хворіти на пневмонію. Живуть вівцебики стадами по 4-7 особин, взимку по 12-50. Харчуються мохом, лишайниками, травою, різними видами кущів і беріз. Охоче їдять пухівки, осоки, астрагали, куничники, тонконоги, луговики, лисохвости та інше. Влітку тварини чергують випас і відпочинок приблизно 6-9 разів протягом доби. З вересня до травня кочують. Площа зимової теритої одного стада не перевищує 50 км², розмір річної території сягає до 200 км². В пошуках пасовищ стадо рухається за головним биком чи дорослою коровою, але в небезпечних ситуаціях головну роль відіграю тільки самець.

Взимку більшість часу вівцебики спиливо з настом, хоча можуть добувати корм і з-під снігу глибиною 40-50 см.
Період гону припадає на кінець літа. Бики змагаються за самиць наносячи один одному сильні удари головою. Слабший самець програє і змушений віддалитися від стада. Переможець отримує право запліднити всіх корів в стаді. Вагітність в вівцебиків триває до 9 місяців і в квітні-травні народжується одне теля мосою 7-8 кг, яке протягом трьох місяців живиться лише материнським молоком. До кінця цього часу його маса досягає 60 кг. Через 2-3 години після народження маля вже може йти за матірю. Жирність молока вівцебиків становить 11%. повної зрілості телята досягають в 3-4 роки. Зважаючи на суворий клімат і значну чутливість до вологості поширена висока смертність молодняка. Тривалість їх життя становить 11-14 років, максимальна — до 24.
Ворогами вівцебиків є вовки, білі і бурі ведмеді, росомахи, а також люди. Вівцебики досить сильні тварини і можуть дати відсіч хижакам і захистити своє потомство. При небезпеці вони стараються рятуватися втечею, якщо ж це неможливо, то збиваються в коло і коли хижак наближається, один з самців атакує його і одразу ж повертається в коло або решта стада підходить до нього. Цей спосіб є ефективним проти всіх природних ворогів. Коли ж стадо атакую людина, то вівцебики, що прикривають своїми тілами молодняк залишаються нерухомими навіть коло по них відкривають вогонь. З початку ХХ століття існує загроза знищення виду в зв’язку з масовим полюванням. З метою охорони вівцебиків було створено заповідні території в Канаді і Ґренландії. Чисельність популяцій, що попали під охорону зростає і зазвичай наводяться цифри 80-125 тисяч осіб.